Понеділок, 16.09.2019, 13:49
Вітаю Вас Гість | RSS

Давидівобрідська загальноосвітня школа

Міні-чат
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 110
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вони захищали Батьківщину

 Проходять роки і десятиліття , народжуються і виростають нові покоління, але ніколи не зітруться в їх пам’яті великий подвиг нашого народу в битві з гітлерівським фашизмом. 1418 днів і ночей наближали цей день. Наближало ціною великих втрат, число яких склало від 25 до 38 млн. чоловік, ціною неймовірно великих випробувань.Загально демографічних втрат в Україні становили приблизно 14,5 млн. чоловік. Тільки на території нашого району фашисти знищили більше 4 тис. жителів єврейської національності, 216 українців та росіян, 736 радянських військовополонених. Близько 560 солдат , сержантів, офіцерів нашого села боролись на фронтах Великої Вітчизняної війни . З них 137 воїнів не повернулися додому. Вони загинули на полях битв, захищаючи білоруську, російську, українську землю, а також землі країн Європи, не задумуючись над тим, якої вони національності. Адже у кожного з них було єдине бажання - перемогти фашистську чуму і повернутись до рідної домівкою. Але багато з них знайшли відпочинок не в своїй землі. Тяжкі роки залишили глибокі рани як на тілі солдата, так і в його душі.



Фронтові дороги солдата.

Народився Іван Терентійович  у 1918 р. в сільській  родині. До лав Армії призвався у 1939 р. , коли йому було 21рік. Спочатку був рядовим , а згодом присвоїли військове звання сержант . Під час  війни згадуються багато трагічних моментів , особливо події під Новосибірськом. Це місто було майже  повністю розгромлене і багато загинуло друзів . Сама радісна мить – це Перемога. Іван Терентійович має дуже багато нагород , які отримав у військові роки та післявоєнні . Ось декілька із них : „Орден Червоної Зірки”, „Орден Вітчизняної війни” ,медалі : „За  боєві  заслуги” ,  „За оборону Кавказу” , „ За  оборону  Варшави” , „За взяття  Берліну ”,  „Медаль Жукова”. Доводилось Івану Терентійовичу обороняти  такі міста як Новосибірськ, Мінськ , Дніпропетровськ , Варшава , Кюстерн , Берлін . Після  закінчення війни  він мав  звання старшина . Але продовжував служити  в армії і мав останнє звання –капітан. Додому повернувся наприкінці 1945 року . Має такі післявоєнні нагороди як „ За доблесний труд ” ,  „Ветеран праці ”, „ Ветеран  війни” , „Захисник Вітчизни ”.



Вчитель—фронтовик.

Касьян Георгій Гнатович народився 14 листопада 1917 року на Харківщині у с.Миколаївка Близнюківського району в багатодітній селянській родині. Після закінчення семирічної школи вступив до Слов'янського педагогічного технікуму Донецької області, по закінченні якого був направлений працювати учителем до Луганської області. В січні 1940 року його призвали на дійсну військову службуі зарахували в артилерійний полк міста Кременчук, а незабаром був переведений до Закавказького воєнного округу в 337 ГАП ргк (гаубічний артилерійний полк). Вітчизняну війну зустрів на радянсько-турецькому кордоні, де наш полк прикривав південний кордон від можливого нападу з боку Туреччини, яка підтримувала фашистську Німеччину. Проте розгром фашистів під Сталінградом остудив певні німецькі кола Туреччини, і вони знітились. Після цього наш полк відразу ж направили на фронт в район м. Грозний, а потім на захист м. Владикавказа і воєнно-грузинської дороги.В боях з фашистами бійці і командири нашого полку проявили неабияку мужність, відвагу. Так, в однім із запеклих боїв ворог намагався прорватись у вузький прохід між двома горами. Але бійці артилерійського дивізіону стояли незворушно і підбили в однім бою 10 німецьких танків. За мужність і відвагу наводчику гармати присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Розгром гітлерівців під Сталінградом прискорив і звільнення Північного Кавказу. Ворог почав поспішно відступати, боячись оточення, подібно сталінградському. Проте він не залишав деяких стратегічно важливих ділянок фронту. Так, наприклад, він тримав укріплений плацдарм на Таманському півострові, який перешкоджав висадці нашого десанту, моряків через Керченську протоку в Крим. В боях на цьому плацдармі на прориві т.з. Голубої лінії (ворожа оборона) наш, уже тепер (перейменований) 1231 Гаубічний артилерійський полк відіграв вирішальну роль. Взагалі, такого типу полки РГК (резерв головного командування), вводили в бій при крайній необхідності, де потрібно прорвати міцну оборону ворогаз допомогою артилерії. Після остаточного звільнення Кавказу , наш полк перейшов в розпорядження 4-го українського фронту , який в цей час готувався до звільнення Криму від загарбників. Форсували сиваш , ми в складі військ 4-го українського фронту звільняли кримську землю, дійшовши до м. Севастополь. Підступи до міста були занадто міцно захищені. Особливо виділялася Сапун-гора. Щоб подолати такі укріплення командування фронту виставило до 300 стволів артилерії й мінометів на кілометр фронту, в т.ч. і наш полк. З першими залпами вся Сапун-гора була у вогні і диму, жодного метра землі на ній не було не зрито артилерійськими снарядами й мінами. Після арт. підготовки пішла на штурм гори піхота, моряки. Дехто з фашистів після такого вогню вискакували з будинків і як навіжені, піднявши руки і витріщивши очі, кричали. Сапун-гора взята штурмом, а за нею звільнено і весь Севастополь. Його важко було назвати містом, адже фашисти зруйнували все до тла. Залишки німецько-румунських загарбників, прикутих на п/о Херсонес, здались в полон. За бойові заслуги полк був нагороджений орденом Червоного Прапора і йому присвоєно почесне звання „Севастопольський”. Багато бійців і командирів було нагороджено орденами і медалями, в т.ч. і Георгія Гнатовича орденом Червоної Зірки. І знову полк на залізничних платформах мчить на 2-й Білоруський фронт під м.Могильов. Тут потрібно було прорвати довготривалі укріплення, звільняти братський білоруський народ. Полк справився із цим завданням і був нагороджений орденом Богдана Хмельницього. В числі нагороджених медаллю був нагороджений і Г. Гнатович. Після звільнення Білорусії від фашистських окупантів полк було відкликано з фронту в м. Борисов і перетворено на учбово-підготовчий, для підготовки молодих призивників на фронт. Демобілізувався Георгій Гнатович в жовтні 1945 р. і відразу вступив на навчання в Слов'янський учительський інститут. Після закінчення був направлений на посаду директора і вчителя рос. мови, тоді Д-Брідської 8-річної школи. В 1955 р. закінчив заочно Херсонський педагогічний інститут. Одружився в 1948 р. на вчительці хімії та біології Кучеровій Ользі Максимівні. Нагороди : Орден Червоної Зірки, Медаль "За відвагу”, Орден Вітчизняної війни, а також 10 юбілейних медалей.



Бойова юність його.

Народився Григорій Іларіонович 5 грудня 1925 року. До війни навчався в Давидово-Брідській школі, встиг закінчити 7 класів. Влітку з хлопцями працювали в колгоспі, возили воду на волах, відвозили від комбайна зерно на тік. Під час німецької окупації теж доводилось тяжко працювати від сходу до заходу Сонця. Коли 14 березня 1944 року звільнили рідне село від фашистів Григорія Іларіоновича мобілізували, як і всіх його односельців до лав Радянської Армії. Був піхотинцем. Пішки пройшов пів Європи. Звільнив від ворога Белград, Будапешт, Відень. Найбільше запам’ятався перший бій на р. Дністер біля села Глинна в Молдавії. На його очах загинуло багато таких як він юнаків. Запам’яталось  Ясо-Кишинівська операція, бій біля села Іванова під Бєлградом. Тут форсували Дунай, це було взимку, стрибали з човнів у льодяну воду під градом куль,вибухами снарядів. Кожної миті на них чекала смерть. Так, в березні 1945 р. в Угорщині були кровопролевні бої  в одному з них, в роті Григорія Іларіоновича з 120  чоловік живими залишилося лише 11. Найщасливішою була звістка про закінчення війни. Цю звістку зустріли в Австрії за 50 км. Від Мюнхена . тут Радянська Армія зустрілась з Американською. Закінчив війну Григорій Іларіонович в званні сержанта, а потім ще служив у лавах Радянської Армії до 26 квітня 1950 р. За заслуги в боротьбі з ворогом Григорія Іларіоновича нагородили медалями: „За бойові заслуги”, „За перемогу над Германією у Великій Вітчизняній війні 1941-1945”. Післявоєнні нагороди: „ювілейні медалі” та „Орден Вітчизняної війни”.



Гвардії підполковник

Мужньо воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни жителі нашого села, 160 чоловік віддали своє життя за незалежність нашої Батьківщини. За відвагу і хоробрість багато з них було нагороджено орденами і медалями. Серед них гвардії підполковник в відставці Дармосюк Геннадій Павлович. Дармосюк Г.П. – народився 1 вересня 1915 року в с. Давидів-Брід. Після закінчення школи, поступив учнем в ФЗУ. Одержавши професію коваля, працював на заводі Петровського в м. Херсоні. В жовтні 1936 року – призвали до лав Червоної Армії, зокрема в 8-му танкову бригаду Читинської обл. В м. Піщанка Читинської обл. закінчив школу молодих лейтенантів. З 1938 – 1939року воював на території МНР, приймав участь в боях на Халхін – Голі, за що був нагороджений трьома медалями МНР. В 1937році поступив в члени КПРС. Після мобілізації з 1939 по 1940р. – Геннадій Павлович працював секретарем Великоолександрівського райкому партії. З 1940 по 1945р. – Дармосюк Г.П. на фронтах Великої Вітчизняної війни. Захищав Одесу та Севастополь, о. Шмідт та Новоросійськ, визволяв Орел та Вільнюс, Східній Прусію та Румунію. Три рази був тяжко поранений, але бажання бачити свою Батьківщину вільною давали сили вижити, вистояти під час любих негараздів. Батьківщина високо оцінила подвиги Геннадія Павловича. Він нагороджений двома орденами Червоної Зірки, медалями, орденом Вітчизняної війни. З 1945-1952року – знаходився в окупаційних військах в країнах Західної Європи. З 1952-1954року – Дармосюк Г.П. – навчався і закінчив Вищу офіцерську школу імені Молотова в м. Ленінграді. В 1956році був демобілізований у званні гвардії підполковника. З 1956-1957року працював парторгом в колгоспі імені Суворова. З 1957 по 1967рік – Дармосюк Г.П. працює головою споживчої кооперації в с. Давидів-Брід. З 1967 по 1977рік – працював воєнним керівником Давидово-Брідської середньої школи.


Жінка війни.

Катерина Іванівна Суховерхова учасник Великої Вітчизняної війни. Народилася вона в Пензенській області Кузнецького району в селі Тюхмєнєво в 1923 році. Батько і мати працювали в колгоспі. В сім’ї було семеро дітей. Закінчила Кузнецьку акушерську школу за спеціальності акушер. Раділа від того що може давати життя. Але радість була обірвана страшним словом війна. На фронт потрапила у 1942 році. Першим був госпіталь в в селі Золотарьовка, який в листопаді було перекинуто на фронт. Госпіталь був у складі п’ятой танковой армією. „Спочатку госпіталь був хірургічним, але згодом - терапевтичним. Були під Сталінградом, в селі Михайлівка. Не встигли розвернути госпіталь як поранені почали поступати по три тисячі через кожні 2-3 год. Тяжко поранених евакуйовували до лікарні, де були більш сприятливі умови”- згадує Катерина Іванівна. За час перебування на фронті Катерина Іванівна рятувала воїнів , які визволяли міста: Запоріжжя, Нікополь, Миколаїв, Київ, територію Молдавії. Одного разу , коли вони прибули до наступного міста, разом з нею в госпіталі, який був розгорнутий на першому поверсі, одного з багатоповерхових будинків, працювала молода жінка. Вона була місцева і щовечора просилася додому, нібито, до свого маленького сина. Але одного дня до госпіталю прийшли працівники політвідділу, вони запитали чи не працює тут така. Коли дізнались, що воно дійсно тут працює то забрали її до відділу. Звідти воно уже не повернулась. А через деякий час весь колектив дізнався, що вона була німецькою шпигунка, яка передавала данні про стан поранених і кількість загиблих. Спогадів багато, але болять солдатські спогади-рани, і здається , що все пережите на війні – сон, тяжкий сон.

Матеріали для цієї сторінки підготували випускники школи: Жмакіна Тетяна, Костенко Юлія, Павельчук Сергій, Птиця Дар’я, Федюшкіна Ірина, Браженко Олена, Кириленко Інна, Лісянська Вікторія, Усенко Юлія 
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30